четверг, 26 сентября 2013 г.

Походження назви Україна


Незалежна Україна існує вже більше 22 років, а походження назви не знають не тільки сусіди, які по старим добрим шовіністичним традиціям називають нас, то окраїною Россії, то окраїною Польщі. Але, навіть, від самих українців доволі важко добитися відповіді.
Щодо походження назви України існує декілька версій, які схожі між собою, а ще є декілька міфів.
Украї́на або Вкраї́на -  Вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком, у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича. У тому ж літописі за 1189 рік згадується, що князь Ростислав Берладник приїхав до «України Галицької» Як бачимо чіткої границі, які б окреслювали територію при використанні слова «Україна» немає. Але нас на разі не цікавить границі нам потрібна історія походження.
Перша та найпопулярніша версія поширена в російській та пізніше в радянській історіографії: так називали «пограничну територію». Ця версія з’явилась після зміни національного етноніма русин, руський (від Русь) на українець (від Україна) та  виникла з міфу про «окраину России».
В умовах, коли Московська імперія взяла собі трохи виправлену назву території Русь - Росія, а для панівного етносу запровадила трохи підправлений від слова руський етнонім «русский» і поширила його й на мешканців не тільки Росії, а й України, перехід від самоназви русин, руський до етноніма українець завдав істотного удару по імперській ідеї московського самодержавства «единого русского народа от Камчатки до Карпат». Це мало величезне значення для утвердження національної ідентичності всього українського народу. Спочатку, суто географічна назва «Україна» поступово перетворилася в національну ідею. Взявши собі трохи підправлену  назву народу більшість якого жила в Україні, імперська Москва тим самим сподівалася загальмувати, а потім знищити наше прагнення існувати окремо від Російської імперії.
Вживання слова «Україна» в царській Росії було заборонено. І лише тоді, коли імперські чиновники зрозуміли, що це слово не можливо знищити і стерти з пам'яті українців, було вирішено його дискредитувати. Російські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю, як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст.
Звичайно, ніякою «окраїною» Російської імперії вона не була, бо:
-по-перше назва «Україна» пішла не від російської мови, слова «країна» в ній немає.
- по-друге, коли назва «Україна» вживалась в історичних джерелах, по Росії ще бігали медведі, а Москва була маленьким селом, якраз таки на північній окраїні Русі. Прошу зауважити, що саме Русі, а не Київський Русі. Термін Київська Русь був штучно введений російським істориком Миколаєм Карамзіним на противагу Московський Русі.
- по-третє з лінгвістичної точки зору, перехід від початкового «о» (окраїна) в «у» (Україна) не відповідає філологічним вимогам ані української, ані російської мови.

Друга версія, як і третя стосується походження слів.
За другою версією спираються на дієслово «украяти» (відкраяти, урізати) від індоєвропейського корінню *(s)krei  Тобто «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)». Також дуже вірогідна версія, але я не знайшов назв країн, які походили від дієслів, також існують дієслова, які утворились від іменників: вівчар-вівчарювати,
колонія — колонізувати. А якщо так, то більш вірогіднішою, виглядає третя версія.
 Українська мова входить до групи слов’янських мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалужень індоєвропейської родини мов. Індоєвропейська родина мов мала дуже широку географію поширення, а праслов’янська вужчу та по часу більш співпадаючу з походженням назви Україна, тому логічніше розглядати саме спільнослов’янське(праслов’янське) походження, тобто третю версію.
Третя версія також спирається на слово, але вже на іменник «край» із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській(праслов’янській) мові  (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».
Разом з історичними подіями часто міняється значення слів, якщо допустити, що в період переходу мови, яка панувала на сучасних землях України від індоєвропейського та на початку спільнослов’янського(праслов’янського) періоду іменник «край» мав значенням «відрізок, шматок; шматок землі», то після остаточного розділення індоєвропейської ґілки на спільнослов’янську та інші мови, а значить і розділення  людей на племені, або інші об’єднання виникла потреба в поділу території, отже змінилось  значення слова: «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені. Разом із іменником «край» у праслов'янській мові існував також іменник «украй» (*ukrajь), що мав значення «відрізок від шматка; відділений шматок землі». Також за допомогою суфіксу + ina з’явилась назва Україна - відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені.
Коли ж почався період роздроблення Русі, князівства також продовжили називати Україна «відрізок від шматка; відділений шматок землі»
Так і продовжать називати все менші  і менші території українами, якщо і далі будемо сперечатися. А колись не було територій, не було що ділити, цікаво як тоді називався той народ? Нажаль наша історія від нас скрита та спаплюжена, якщо і є якась інформація про дохристиянську Русь, то подана вона з джерел християнських.
Глазунов Дмитро

При написанні статті були використані матеріали:
litopys.org.ua
Книги: Скляренко В. «Звідки походить назва Україна»
Наконечний Є. «Украдене ім’я: чому Русини стали Українцями» 

Комментариев нет:

Отправить комментарий