Як і коли китайці потрапили на територію України нікому точно не відомо.Я пам'ятаю, що одного зимового дня я купив своїх двох на базарі в Єнакієвому. Приблизно в той же час Тетяна купила своїх. Що змусило їх підкоряти Україну та подолати тисячі кілометрів, про це я писав тут .
А зараз я хочу розповісти вам про найцікавіші моменти цієї подорожі. Перше місто в якому побували китайці були Суми та Запоріжжя, але в зв'язку з тим, що китайці не звикли до української зими, то майже усю подорож просиділи у рюкзаку, вилазили тільки, коли їхали в потязі.
Продовжили свій підступний план чотири китайці у травні. Китайцям не дуже подобається 9 травня, бо вони не розуміють, що ж святкує народ на день перемоги. Тому, щоб не псувати собі настрій, вирішено було влаштувати Тур по Полтавщині. Шлях до Полтави виявився непростим для китайців. Спочатку, тому що не було прямих квитків до Полтави їх занесло в Харків, як-то кажуть, майже на родину.Чому Харків є родиною для китайців? Існує така теорія, що саме в районі Харкова є дірка в заборі й всі китайці зі своїм китайським збираються на Барабашово та несуть свій вірус далі по Україні. Китайці люблять Харків, а я ні, хоча в ньому й і знаходиться один з найкрасивіший пам'ятник Т.Г. Шевченко. Також гарний ботанічний сад та найбільша площа у Європі, але є такі міста, які ти не любиш, а про покійних або добре, або нічого.
У пекло ми так і не потрапили, навіть навпаки прибили у місто - райський сад - Полтава. Дуже спокійне, зелене та затишне місто в якому відчуваєш себе безтурботною дитиною.
 |
| каштанова алея. |
Вигулювати китайців містом почали по своєму улюбленому маршруту: від вокзалу по молодій каштановій алеї (років п'ять тому тут стояли великі старі каштани, але вони часто падали на проїзну частину дороги, тому вирішили їх зрубати та посадити молоді,) а колись, як нам розповідали друзі, місто було ще набагато зеленішим.
Далі пішли у Корпусний Сад.
Я залишився зі своїми китайцями відпочивати там, а Тетянені китайці не втрималась і пішли по Жовтневій вулиці до магазину з випічкою і як завжди Тетяна накупила купу усього. Поснідавши ми ще трохи погуляли містом та пішли на електричку до Миргорода. У Полтаві ми затримались ненадовго, але по закінченню подорожі ми збирались приїхати сюди знову. Ми намагаємось приїздити до Полтави, як тільки випадає декілька вільних днів і гуляємо спокійними вулицями цього зеленого саду, якщо ви потрапите до Полтави то пройдіться по каштановій алеї, погодуйте голубів у Корпусному Саду.
пройдіться пішохідною жовтневою вулицею на якій за адресою Жовтнева 20 продається смачна випічка, але будьте обережні вони призводить до обміління гаманця, далі буде сонячний парк, якщо його пройти, то побачите пам'ятник козакам, а далі з вулиці Панської відкриється гарний краєвид.
 |
| краєвид з оглядового майданчика. |
Також подивитись на краєвиді з Іванової гори, там же знаменита альтанка у формі підкови та скуштуйте галушок в піцерії "У сестер" за адресою вул.Чорновола 2б.
 |
| Іванова гора. |
Взагалі про Полтаву можна говорити вічно, але краще туди одного разу приїхати та заринутись у атмосферу дитинства та спокою і нікуди не поспішаючи прогулюватись затишним містом.
А нам треба повертатись до наших китайців, які направляються в Миргород.
На вокзалі у місті Миргород китайців зустріли із здивуванням.
Далі пройшли через центр міста, яке дуже нагадувало курортні містечка на Азовському морі. Зайшли чи то в санаторій, чи то в парк та пройшлись по ньому.
У парку є різні птиці та черепахи, тому мені з китайцями довелось чекати поки Тетяна зі своїми відточувала майстерність фотографування.
Обійшовши усю територію на загальних зборах китайців та українців ми вирішили рушати далі, купили миргородської води у Миргороді, яка коштує там дорожче ніж в Полтаві та вирушили на пошуки заводу, по дорозі зайшли на пам'ятник козакам від нащадків.
Після цього пішли на пляж омити ноги в річці Псел та дати трохи відпочити китайцям.
Після відпочинку пішли далі, як виявилось до заводу йти далековато та й робити там нічого, бо в середину навряд чи пустили, а з далеко ми його й так бачили.
Ну, а далі, як то кажуть, китайців понесло. Почалось те за що я більше за все люблю подорожі, коли тебе вириває із зони комфорту, ти потрапляєш у нові ситуації і вчишся жити, той досвід, який міняє твоє життя.
Як виявилось ми пропустили останній автобус та й Тетяна потратила на випічку трохи більше запланованого, тому вирішили спробувати їхати автостопом. Можна сказати, що це був наш перший спільний досвід подорожування автостопом. Спочатку ми пройшли з пару кілометрів та не наважувалися зупинити машину, поки йшли я згадував інформацію, яку я читав про автостоп, як раз недавно прочитав книжечку Антона Кротова "Практика вольных путешествий".
І як тільки всі китайці зібрались з думкою та вирішили зупинити машину, Тетяна піднімає палець догори і перший автомобіль проїжджає, Тетяна починає перетворюватися на старшого брата-москаля, але водій того автомобіля не дозволив їй це зробити та зупинився в метрах двадцяти від нас.
- Ми до Опішні прямуємо можна з вами скільки-небудь, невпевненим голосом казав я.
-так, сідайте.
Далі ми їхали в комфортному джипі, відпочивали від дороги та розповідали водію з якого пекла ми вирвалися та куди веземо китайців і ще багато іншого. Водій все дивувався, як ми так, не боїмося, казав молодці, що вирвались. Це дуже сильно надихало та й взагалі було відчуття, що відкрив щось неймовірне і хотілося ще й ще. Як тільки нас висадили десь на пів шляху до Опішні я подумав що пора вже йти в лісок, який стояв поруч та лягати спати, бо вже сутеніло, але тільки ми попрощалися з водієм і почали йти, як зупинилась інша машина, відкрились двері та молодий чоловік запропонував нас підвезти. Не відійшовши від перших емоцій, як накотили інші, я сидів у машині та намагався скласти все це докупи.Але часу на розмірковування було не багато, більше спілкувались з водієм: про життя, політику, освіту, долю та багато усього. Водій, був представником такої народності як лемки, яких 1944-1946 під час операції "Вісла" розселили по території України, одне з таких сел було і в Полтавській області, на жаль назви не пам'ятаю, він запрошував нас на фестиваль лемківської культури, який мав відбутися у їхньому селі через декілька днів, але ми були трохи залежні від часу, тому не могли туди потрапити, але пообіцяли, що приїдемо наступного року. Цей чоловік також не доїжджав до Опішні, кілометрів за п'ять йому треба було повертати. Добре, думав я, якраз десь в лісочку заночуємо, але не тут то було, водій висунув руку у вікно та жестом зупинив приватний автобус та попросив, щоб нас підвезли до Опішні. Водій автобуса мабуть погодився і через хвилину ми вже були в автобусі повному зєвак, які дивились на нас як на прибульців, водій також особливо не розмовляв та й часу не було, через пару хвилин виходити.Так ми опинились майже годині о 9 вечора в Опішні на автостанції.
На вокзалі у місті Миргород китайців зустріли із здивуванням.
Далі пройшли через центр міста, яке дуже нагадувало курортні містечка на Азовському морі. Зайшли чи то в санаторій, чи то в парк та пройшлись по ньому.
У парку є різні птиці та черепахи, тому мені з китайцями довелось чекати поки Тетяна зі своїми відточувала майстерність фотографування.
Обійшовши усю територію на загальних зборах китайців та українців ми вирішили рушати далі, купили миргородської води у Миргороді, яка коштує там дорожче ніж в Полтаві та вирушили на пошуки заводу, по дорозі зайшли на пам'ятник козакам від нащадків.
Після цього пішли на пляж омити ноги в річці Псел та дати трохи відпочити китайцям.
Після відпочинку пішли далі, як виявилось до заводу йти далековато та й робити там нічого, бо в середину навряд чи пустили, а з далеко ми його й так бачили.
Ну, а далі, як то кажуть, китайців понесло. Почалось те за що я більше за все люблю подорожі, коли тебе вириває із зони комфорту, ти потрапляєш у нові ситуації і вчишся жити, той досвід, який міняє твоє життя.
Як виявилось ми пропустили останній автобус та й Тетяна потратила на випічку трохи більше запланованого, тому вирішили спробувати їхати автостопом. Можна сказати, що це був наш перший спільний досвід подорожування автостопом. Спочатку ми пройшли з пару кілометрів та не наважувалися зупинити машину, поки йшли я згадував інформацію, яку я читав про автостоп, як раз недавно прочитав книжечку Антона Кротова "Практика вольных путешествий".
І як тільки всі китайці зібрались з думкою та вирішили зупинити машину, Тетяна піднімає палець догори і перший автомобіль проїжджає, Тетяна починає перетворюватися на старшого брата-москаля, але водій того автомобіля не дозволив їй це зробити та зупинився в метрах двадцяти від нас.
- Ми до Опішні прямуємо можна з вами скільки-небудь, невпевненим голосом казав я.
-так, сідайте.
Далі ми їхали в комфортному джипі, відпочивали від дороги та розповідали водію з якого пекла ми вирвалися та куди веземо китайців і ще багато іншого. Водій все дивувався, як ми так, не боїмося, казав молодці, що вирвались. Це дуже сильно надихало та й взагалі було відчуття, що відкрив щось неймовірне і хотілося ще й ще. Як тільки нас висадили десь на пів шляху до Опішні я подумав що пора вже йти в лісок, який стояв поруч та лягати спати, бо вже сутеніло, але тільки ми попрощалися з водієм і почали йти, як зупинилась інша машина, відкрились двері та молодий чоловік запропонував нас підвезти. Не відійшовши від перших емоцій, як накотили інші, я сидів у машині та намагався скласти все це докупи.Але часу на розмірковування було не багато, більше спілкувались з водієм: про життя, політику, освіту, долю та багато усього. Водій, був представником такої народності як лемки, яких 1944-1946 під час операції "Вісла" розселили по території України, одне з таких сел було і в Полтавській області, на жаль назви не пам'ятаю, він запрошував нас на фестиваль лемківської культури, який мав відбутися у їхньому селі через декілька днів, але ми були трохи залежні від часу, тому не могли туди потрапити, але пообіцяли, що приїдемо наступного року. Цей чоловік також не доїжджав до Опішні, кілометрів за п'ять йому треба було повертати. Добре, думав я, якраз десь в лісочку заночуємо, але не тут то було, водій висунув руку у вікно та жестом зупинив приватний автобус та попросив, щоб нас підвезли до Опішні. Водій автобуса мабуть погодився і через хвилину ми вже були в автобусі повному зєвак, які дивились на нас як на прибульців, водій також особливо не розмовляв та й часу не було, через пару хвилин виходити.Так ми опинились майже годині о 9 вечора в Опішні на автостанції.
Вже було пізно, тому ми швиденько почали рух на край села, там через городи, біля поля з пшеницею і вирішили зупинитися.Була ще ідея зайти по глибше в поле, але здоровий глузд переміг, як виявилось не до кінця. Так сталося, що декілька тижнів до цього в Холодному Яру, що на Черкащині нам зламали намет, але жагу до мандрів не зламати, тому в тур по Полтаві ми вирушили тільки зі спальником. Тому ночували ми приблизно за таких умов
Звісно ми зібрали речі, китайців запхали у рюкзак та вляглися у спальник та дивилися на зорі подумаєте ви, але куди там, не дивлячись на те що небо було найбільш зоряним, яке мені доводилось бачити, нам не вдавалося навіть висунути носа із спальника, як тільки якась частина тіла вилазила, тисячі опішнянських комарів обліплювали та перекачували з тебе кров. Як виявилось вони там навіть у день скажені, а вночі, біля сирого поля взагалі гірше за будь-якого хижака. Добре закутавшись та зробивши дірку для підглядання за зірками та комарами, я через деякий час заснув, але як то завжди буває у ночі, з криками: "Там щось відбувається!" мене будить Тетяна, і як завжди я не розуміючи що відбувається відповідаю що все добре і лягаю далі спати. Але вже через хвилин двадцять прокидаюсь від сильного шуму, дивлюся світло, підіймаю голову, а на нас прямує трактор, думаю не трамвай - об'їде і лягаю собі спати, він або подумав не сіно - відійде, або сіно - переїду =) Через хвилину поруч з нами проїжджає ця машинка та орошає нас, я підіймаю голову та бачу, що з пів метра від нас пройшла здоровезна залізна коса, якою скошують врожай, я не знаю чому, але саме після того як все начебто пройшло, мені стало страшно, але сон переміг та я знову ліг спати. Під ранок ми знову почули цей звук, але тоді вже інстинкт виживання був відточений =) і ми за декілька секунд тікаємо звідти разом з речами на самий край під кущі і там досипаємо собі спокійно.
Зранку поснідавши, зібрались і попрямували в музей. Опішня це гончарна столиця України, колись тут булу заводи, які виробляли кераміку та різні гончарні вироби, які експортувались майже на всі континенти світу. А зараз є музей в який ми і відправились.
 |
| Хто ми є ? |
 |
| гончар |
В Музеї багато усіляких, скульптур, посуду та різних виробів із глини.Все це дуже цікаво та на свіжому повітрі. Також у вартість входить майстер-клас з гончарства.
Там можна довго-довго ходити блукати поміж скульптур та дивитись на такі краєвиди
Або рятуватись від скульптур, які на тебе нападають
Після того, як нам надоїло годувати опішнянських комарів
Ми зайшли в будівлю в якій розміщується різний посуд та картини з глини також у вартість квитка входить перегляд фільму на вибір про історію Опішні, гончарства та інше. Ще по цьому ж квитку можна відвідати три музеї різних майстрів гончарства та в подарунок дають свисток з глини у формі півника та брошури. Вартість квитка складає 25 гривень, а заряд позитивних емоцій та спогадів - безцінний =)
Ознайомивши себе та китайців з гончарною культурою України ми відправились далі. На останні гроші купили квиток на автобус та з 4 гривнями приїхали до Диканьки.
 |
| Тріумфальні ворота |
Пройшлись центром, потім пішли до Кочубеївських дубів, вік яких 800 років й виглядають вони краще ніж 1100 дуб Максима Залізняка, хоча звісно послужний список Дуба Залізняка набагато більший.Під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Максим Залізняк,Тарас Шевченко та інші. Він є найбільшим дубом в Україні та одним з десяти найбільших в Європі але він вже старий та хоче спокійно померти, а над ним роблять різні екзекуції. Аби його врятувати, в свердловини глибиною 70 метрів навколо стовбура закачали спецдобрива. Під корінь закопали кілька здохлих корів. Гілки підтримують канатами, якесь неприємне відчуття виникає, але ви самі можете трохи порівняти їх вигляд по фото.
 | ||
Кочубеївські дуби
|
Туди ми і попрямували за потоком людей, а потім через хащі на звук. Вийшли, знайшли фестиваль, людей, а бузку немає, вже відчаялись, як бачу це.
Ну і понесли нас наші чотири китайці бігом у цю красу
А там кропиви повним повно. Пройшовши курс лікування від ревматизму та почистивши себе та китайців пішли далі, та натрапили на такий тунель кохання у бузковому гаю.
Насолодившись цвітінням бузку вирушили у бік Полтави. Вийшли на трасу, намагаємось зупинити машини, не йде. Вирішуємо пройти поворот, а за ним стопити. Вже майже дійшли до кінця повороту, як після фури проїжджає машина та зупиняється, дивлюсь міліцейські номера, думаю, й тут дістануть =) Виходить з пасажирського міста жінка та питає:
-ви до Полтави ?
-так, до Полтави
-ну сідайте.
Сидимо позаду, вони попереду розмовляють між собою, потім почали говорити з нами. Хто ? Звідки ? прямо, як на допиті. Розповідаємо, що бачили, де були. Тут міліціонер переводить тему: -а в нас завтра футбол.
- Та ми знаємо
-фанати ?
-ну є трохи
-ось ви і попались, я займаюсь охороною порядку під час масових заходів, а саме футбольних матчів.
мовчання...
Довезли нас, висадили у центрі, по дорозі ще розмовляли, розійшлись з посмішками.Добре що міліція для народу та з народом, а не мусор,який лежить та смердить =)
У Полтаві на нас чекав наш друг, якого ми попросили взяти з собою паспорт, бо ми свої забули, а нам треба було обміняти сто доларів. Вже був вечір і ми спочатку бігали по знайомим, питали де працює обмін в такий час. Знайшли.
В обмінному був атракціон: "відчуй себе мільйонером" купюри тільки по 2 та по 5 гривень =) У той час я зрозумів, що таке "гроші пачками", "гаманець карман тягне", "купа грошей" та багато інших подібних виразів.
Трохи погуляли з друзями, а потім відправились до піцерії "У Сестер" де підкріпились смачними галушками та гарно провели час.
Далі була ніч на вокзалі в очікуванні місць хоч на якийсь потяг і тільки під ранок поїхали в напрямок дому, знов через "майже родину" китайців. Там погуляли з годину біля вокзалу
Оскільки китайцям треба відмічатись типу на практиці був, старанно працював і я не іммігрант, то час від часу треба було повертатись додому, але ненадовго, скоро вони знов вирвались із пекла.
Якщо цікаво, як китайці ночували на Лисій горі в Києві та як Бридкий Лебідь приютив китайців - чекайте, скоре розповім =)
- Та ми знаємо
-фанати ?
-ну є трохи
-ось ви і попались, я займаюсь охороною порядку під час масових заходів, а саме футбольних матчів.
мовчання...
Довезли нас, висадили у центрі, по дорозі ще розмовляли, розійшлись з посмішками.Добре що міліція для народу та з народом, а не мусор,який лежить та смердить =)
У Полтаві на нас чекав наш друг, якого ми попросили взяти з собою паспорт, бо ми свої забули, а нам треба було обміняти сто доларів. Вже був вечір і ми спочатку бігали по знайомим, питали де працює обмін в такий час. Знайшли.
В обмінному був атракціон: "відчуй себе мільйонером" купюри тільки по 2 та по 5 гривень =) У той час я зрозумів, що таке "гроші пачками", "гаманець карман тягне", "купа грошей" та багато інших подібних виразів.
Трохи погуляли з друзями, а потім відправились до піцерії "У Сестер" де підкріпились смачними галушками та гарно провели час.
Далі була ніч на вокзалі в очікуванні місць хоч на якийсь потяг і тільки під ранок поїхали в напрямок дому, знов через "майже родину" китайців. Там погуляли з годину біля вокзалу
Оскільки китайцям треба відмічатись типу на практиці був, старанно працював і я не іммігрант, то час від часу треба було повертатись додому, але ненадовго, скоро вони знов вирвались із пекла.
Якщо цікаво, як китайці ночували на Лисій горі в Києві та як Бридкий Лебідь приютив китайців - чекайте, скоре розповім =)
