Їздив до Полтави ще першого квітня, але тільки зараз вирішив написати пост, щоб через деякий час передивитись та порівняти своє відношення до цього міста.
Приводом до поїздки був в'їздний матч донецького "Шахтаря" проти полтавської "Ворскли".
З полтавською "Ворсклою" ми у дружніх відносинах: тому виїзд намічався у душевній атмосфері. Так воно і сталося 31 березня о 16:00 я вирушив із дому до автостанції. А звідти до Вуглегірську на маршрутці, їдучи у який я зрозумів, що забув розу(шарф), яку хотів обміняти на розу полтавської команди. Приїхавши у Вуглегірськ в нас було ще більше години часу до відправлення, тому ми вирішили трохи пройтись. Дивитися там нічого, але ми знайшли таку хатину, яка привернула нашу увагу до себе
зрозумівши, що на цьому всі цікаві місця закінчилися, вирішили повернутися до залізниці.
Розклеюючи стікери, яких було усього два види, бо при друці принтер затупив і наробив багато однаково-кривих стикерів, ми чекали свого потягу Луганськ-Львів, який прибув вчасно і ми вирушили у місце призначення.
Проїхавши 415 кілометрів о 5:16 ми прибули до Полтави і почали губитися. Використали золоте правило - коли не знаєш куди йти - їдь. Сіли на перший тролейбус, на якому проїхали одну зупинку і побачивши цю красу вийшли.
Це потім я зрозумів що ми потрапили на круглу площу, в якій 28 червня 1709 на наступний день після Полтавської битви захисники міста зустрілись з руськими солдатами. І на сторіччя перемоги над шведами побудували монумент слави.
Далі йшли по місту роздивляючись правду матку на заборі
Потім повернулися до каштанової алеї де стоїть глобус Полтаві
Сіли на тролейбус та поїхали до іншої частини міста. Встали на кінцевій та пошли шукати - знайшли
Ворсклу
Піднявшись на Іванову гору побачили білу альтанку побудовану до 200 - річчя Полтавської битви
Зручно влаштувавшись біля неї: снідали та слухали екскурсію, яка проходила поруч. З екскурсії почув, що нібито на цьому місці кінь Петра першого загубив підкову, а місцевий коваль зробив її так швидко і якісно,що цар похвалив коваля і щедро нагородив. Звідси і форма альтанки - у вигляді підкови. Також почув, що Полтава побудована на трьох горах: Івановій, Монастирській, Інститутській. З першої і відкривається чудовий краєвид на місто.
Поруч знаходяться пам'ятник полтавській галушці, яка дуже апетитно виглядає, що аж важко втриматися
та пам'ятник на честь 800 - річчя заснування Полтави
На задньому плані садиба
Котляревського Івана Петровича у яку ми і завітали. На жаль вона не збереглася до наших часів, а відбудована на тому місці де була. Але у ній багато речей письменника: стіл, дзеркальце, комод для білизни, настінний годинник та картина невідомого фламандського художника 17 століття "Іспанець тримає рака", рукописні сторінки творів. Та навіть є балки, які були у справжньому домі Котляревського.На одній з них написано "Создася дом сей во имя отца и сына и святаго духа. Аминь. Року 1705, месяца августа 1.»"
Після огляду садиби-музею відправились на Монастирську гору.
Цю монастирську гору оминає залізниця і як сказала жінка-екскурсовод: -"це найкрутіший залізничний поворот у Європі "
Проходячи по цьому повороту ми натрапили на якусь аномалію. Є там якась ділянка метрів з двадцять, проходячи яку два рази, в нас закрутилася голова в обох випадках. Таке запаморочення, як при алкогольному сп'янінні, а оскільки ми люди не п'ючи, то швидко звідти втекли.
При спуску з гори побачили першоквітневу квітку, яка на жаль була вже кимось зірвана.
Вийшовши до міста, почали питати де можна покуштувати галушок. І нам радили де є найсмачніші полтавські галушки. І не збрехали: вони того варті, не даремно про полтавські галушки стільки кажуть.
Після смачного обіду пішли на стадіон де очікували початок зустрічі. На секторі було приблизно сто чоловік.
Заряджали не дуже гучно і немає в нас перфомансу, зате є дуже приємна,весела атмосфера і люди які тебе розуміють. Порадували заряди-переклички: Слава Україні- Героям Слава, МКГ, Донецьк-Полтава.
Не заряді Донецьк-Полтава-алкоголь, я кричав безалкогль, але на жаль нас таких ще мало, і нас не чутно, але все ще попереду і я вірю в велику силу розуму і духу над звичкою.
Після матчу в нас було ще близько 5 годин вільного часу і ми проходились по місту, насолоджуючись останніми хвилинами духовної столиці України. Полтава вразила своєю красою, навіть ще у таку не зелену пору, коли за десять хвилин сонце змінюється дощем, дощ - снігом, а сніг-градом. Надзвичайно спокійне місто: за весь день я не побачив жодної людини, яка б бігла, квапилася і штовхалася. Лише наприкінці дня побачив пару людей з цигарками. Лише одного одягнутого на пафосі. Лише одного негра і це нормально: бо немає негра - немає расистів. Не знаю може так збіглося але мені хочеться вірити, що вона така завжди і я це ще перевірю. Бо від'їжджаючи дав слово, що повернуся.
І місто це немов остання зірка космічного простору.
І люди тут інакші, такі, як мають бути .
І просто, все так просто, що важко повертатись.
Духовно збагатившись,я вирушив у пекло,
щоб знову повернутись.
(1.04.12)
